Якщо дитина грає в агресивні ігри

У сучасних дітей спостерігається зростання кількості ігор, які містять насильство. Звісно, це не може не турбувати батьків та педагогів.

Причини цього явища – у самому суспільстві, в якому зараз забагато насильства. Спробуйте поклацати канали телевізора. Навіть двох хвилин перегляду достатньо, аби зрозуміти: більшість телепередач транслюють насильство (шантаж, розбійні напади, бійки, примус, тероризм, приниження, катастрофи – це лише частина переліку… Найпозитивнішою за таких обставин видається реклама, але й вона насправді є насильством над нашим свідомим і підсвідомим. Інші засоби масової інформації не надто відрізняються від ТВ: відомостями про насильство майорять заголовки газет, воно потрапило у книги, на радіо…

Чи може вся ця інформація не зачепити дітей, жодним чином не вплинути на їхній розвиток? Таке припущення не є реалістичним. Ми виховуємо не абстрактних дітей, а дітей, які ростуть у конкретному суспільстві, в конкретну епоху. Однією з глобальних задач, які поставлені природою перед дитинчам будь-якого виду, є адаптація до середовища. Отже, якщо це середовище агресивне, то й в іграх дітей проявлення агресії зустрічаються частіше.

До речі, спортивні секції можуть допомогти дитині виплеснути негативну енергію та отримати позитивні емоції:

Баскетбол

Футбол

Діти не можуть просто забути те, що викликало в них негативні емоції, але й просто прийняти це вони також не в змозі. Їм необхідно пропрацювати нову інформацію, впоратися зі своєю тривогою, домогтися відчуття, що вони контролюють ситуацію. Як вони можуть досягти цих цілей? Звісно, завдяки грі. Спочатку вони відтворюють в ігровому сюжеті тільки ті зовнішні аспекти страшної події, котрі вони сприйняли через свій вік.

Після програвання фантазій, які тривожать дітей, вони можуть внести в гру новий зміст. Так, діти за допомогою гри створюють у своїй уяві можливість щасливого вирішення жорстокої події та подальшого розвитку життя. . Тому важливо, аби дитина мала можливість вільно довести ігрове дійство до свого власного логічного кінця.

Проаналізуємо вподобання дитини в іншій агресивній ролі.

Приклад гри в агресивній формі №1

Шестирічний Микола грається зі своїми маленькими іграшковими песиками різних порід. Він бере найбільшого собаку – бульдога – й починає гарчати та бити ним по фігурках інших собак, вигукуючи погрози й образи.

Мати, яка зайшла в кімнату, була неприємно вражена словами сина й спробувала його вгамувати. Проте син продовжував лаятись, застосовуючи вислови, деякі з котрих вочевидь запозичені зі стрічок-бойовиків. Тоді мама змінила стратегію поведінки, стала розпитувати сина, хто це такий і чому він так не полюбляє інших собак. Микола включився в розмову й поміж діями з фігурками став пояснювати, що бульдог – найсильніший, відтак йому все можна, всі інші його бояться. Коли мама спитала, чого хоче домогтися цей пес, то хлопчик знизав плечима.

Микола продовжував агресивну гру доти, доки мама не запропонувала пограти разом, після чого вона змогла дати новий розвиток сюжету й перевести безглузду агресію в більш позитивне русло (маленькі собачки об’єднались і перестали слухатися бульдога, але той зміг знов налагодити з ними стосунки, коли на їхню спільну буду напали вороги, від яких він їх захистив, отже, перемогла дружба).

У цій агресивній грі хлопчик, скоріш за все, програв висновок зі своїх спостережень: хто сильніший, той має рацію.. Такого висновку дитина могла дійти не тільки завдяки перегляду фільмів-бойовиків, (в яких його цікавила не стільки ідея, скільки суть процесу – той, хто сильніший, принижує й знищує інших), але й з власного досвіду, оскільки в групі хлопчиків молодшого шкільного віку, як правило, є культ сили, й діти в процесі спілкування розуміють, що у слабких вочевидь менше переваг).

Навряд Микола є сильним хлопчиком у групі. Можливо, він сприймає цей факт дуже болюче: від приналежності до слабких потерпають його самооцінка та гідність. Можливо, він пережив ряд неприємних моментів, стикаючись із силою, котрій не зміг нічого протиставити, злякавшись. Тому вибір породи, за яку він грає, показує, що для захисту його самооцінки активізувались захисні механізми психіки, а саме, механізм ідентифікації з агресором. Дія цього захисту така, що людина ототожнюється з тим, що викликало у неї тривогу чи страх, тому переймає риси людини, яку сама боїться.

Зверніть увагу, наскільки обережними й грамотними є дії мами в цьому випадку. Розвиваючи сюжет, вона змогла показати синові, що проти грубої сили можуть бути інші засоби – дружба й згуртованість, організованість у діях. Мама також дала зрозуміти хлопчику, що й агресивні люди можуть грати гарну роль, що вони, як і всі, потребують спілкування й визнання. Як ми бачимо, у випадку Миколи роль брутального агресора, яку він обрав, також свідчить не про агресивність власно дитини, а, навпаки, про розгубленість і страх, які вона переживає, стикаючись із чужою агресією.

Для порівняння перейдемо до наступної ситуації.

Приклад гри в агресивній формі №2

Два першокласники, Володя й Паша, грають фігурками роботів. Спочатку вони вдають, що стріляють одне в одного здалеку, потім наближають роботів один до одного й переходять врукопаш (зіштовхують іграшки й видають відповідні звуки).

Через якийсь час, захопившись бійкою, вони відкладають роботів у бік і самі починають бійку (в хід йдуть руки й ноги хлопчиків), регулюючи свої рухи, але поступово така гра переростає в справжню бійку, й діти б’ють одне одного на підлозі.

Чим відрізняється ця гра від агресивних ігор, які ми описали раніше?

По-перше, ця гра внутрішньо не розвивається. Діти, які беруть у ній участь, ніяк не досліджують насильство. По-друге, очевидне зростаюче збудження дітей від цієї агресивної гри. Тобто, в цій грі насильство здійснюється просто заради насильства, гра не містить додаткових сенсів. При цьому первісна ігрова агресія тягне за собою ще більшу, та, врешті решт, переростає в реальні насильницькі дії стосовно партнера.

Що змінилось у внутрішньому світі дітей за час такої гри? Про що вони дізнались? Чого навчилися? Хіба що новим прийомам бійки. Тому ігри такого виду мають стати причиною для хвилювання батьків і педагогів. Як же вчиняти дорослим у такому випадку? Забороняти такі ігри? Забирати агресивні іграшки, якими діти користуються так, як у переглянутих фільмах і мультиках? Але будь-які батьки знають, що заборонений плід може бути особливо солодким, і діти продовжують такі розваги за спиною дорослих з ще більшим захопленням.

Аби виробити ефективну стратегію поведінки, дорослому треба перш за все зрозуміти, чим обумовлені такі ігри. Причин може бути декілька:

• Отже, першопричиною гри Володі та Паші може бути просте наслідування на основі вражень від мультфільмів, фільмів чи комп'ютерних ігор.
• Другою причиною може бути виплескування своїх власних деструктивних бажань, злості, гніву й образ.

Причому спочатку хлопчики роблять це безпосередньо в грі, тобто у спосіб, котрий не засудять дорослі (адже діти знають: все, що відбувається у грі, – це не по-справжньому, це ніби жарт, тому дорослі зазвичай не реагують на це серйозно). Однак така ігрова битва робить лише більш актуальними справжні внутрішні конфлікти дітей, і вони порушують межу уяви й реальності.

• Нарешті, третьою причиною такої примітивної агресивної гри може стати нерозвинутість культури ігор у Володі й Паші.

Варто відзначити, що це стосується багатьох сучасних дітей, яких починають учити набагато раніше, ніж вони навчаться гратись. Всі ці обставини можуть призвести до того, що гравці просто не знатимуть, як можна розвивати гру далі. Вони наслідують побачене, але їхня гра не стає творчою, вони не вносять в неї власний сенс.

Задля розвитку творчого мислення та фантазії радимо відвідувати розвиваючі дитячі клуби «Мрії»:

Малювання

LEGO Education

Дії дорослого під час агресивних ігор дитини

Що може зробити дорослий, опинившись поряд, вчасно зрозумівши напрямок гри?

Він може допомогти хлопчикам знайти цей свій сенс, показати їм можливі напрямки дії гри. Для цього можна було поставити дітям відповідні питання, аби залучити їхню фантазію (наприклад: “За що змагається цей робот?”, “Що він робитиме, якщо переможе?” тощо), або додати до гри нових героїв (третього робота, нещасну дитину чи прекрасну принцесу – вирішуйте самі, виходячи з ситуації).

Адже неможливо просто припинити агресивні дії дітей, залишивши їх наодинці зі своїми агресивними почуттями. Тепер ви знаєте, що перш ніж перервати агресивну гру дитини, треба постаратися зрозуміти, які свої знання, думки, фантазії вона в ній відіграє.

• Що переживає наразі дитина?
• Якими зовнішніми враженнями могли бути викликані ці почуття?
• З ким ототожнює себе дитина насправді?
• Чи долучає вона свою фантазію для трансформації ролі агресора в якусь більш позитивну роль?
• Наскільки добре їй це вдається?
• Чи сприяє ця гра стабілізації емоціональної сфери дитини?
• Чого вона в ній навчається?
• Чи розвиваються її навички спілкування в процесі гри?